АНДРІЙ БАРАН:«УСЕ, ЗА ЩО БЕРЕШСЯ У ЖИТТІ, МАЄ БУТИ ЗРОБЛЕНЕ ДОБРЕ, АБО НЕ ВАРТО ЦЬОГО ПОЧИНАТИ ЗОВСІМ»

АНДРІЙ БАРАН:«УСЕ, ЗА ЩО БЕРЕШСЯ У ЖИТТІ, МАЄ БУТИ ЗРОБЛЕНЕ ДОБРЕ,  АБО НЕ ВАРТО ЦЬОГО ПОЧИНАТИ ЗОВСІМ»

56 років.

Директор ПАП «Агропродсервіс».

Народився в 1961 р. у селянській родині на Тернопільщині. Батьки працювали все життя в колгоспі. Діди до

колективізації мали свою землю. Здобув економічну освіту 

«Планування сільськогосподарського виробництва» у Тернопільському фінансово - економічному інституті у 1982 році. Після інституту працював рік заступником директора з тваринництва у Львівській області, сюди ж повернувся через 1,5 роки служби в радянській армії. Після одруження перебрався з дружиною на Тернопільщину, працював головним економістом. У 34 роки очолив сільськогосподарську спілку. За п’ять років став керівником Тернопільської районної ланки управління сільського господарства, через три роки звільнився за власним бажанням.

У 2004 р. почав співпрацювати з Іваном Чайківським, засновником «Агропродсервісу». Нині група компаній обробляє понад 43 тис. га в основному в Тернопільській області, а також мають землі у Львівській та Івано-

Франківській областях. У структуру входять 14 підприємств із різним земельним банком. Вирощують усі культури, типові для місцевих умов: зернові, цукрові буряки, соняшник, сою, кукурудзу, кормові культури. Мають статус насіннєвого господарства. Займаються свинарством, молочним скотарством і птахівництвом. Мають м’ясокомбінат, комбікормовий завод та завод із переробки сої, завод із виробництва будівельних матеріалів. Усього в групі компаній працює понад 2 тис. осіб.

Андрій Баран має молодшу сестру Світлану, вона вчитель історії і географії, нині працює в Бережанській державній гімназії.

Дружина Любов працює в компанії бухгалтером, мають двох дітей. 27-річна Іванна працювала в туризмі, зараз виховує 2-річного Марка. Син Тарас, 25 років, здобув юридичну та економічну освіти, починав працювати в юридичному відділі «Агропродсервісу», а нині комерційний директор компанії. Займається виходом на зовнішні ринки, реалізацією готової продукції.

АНДРІЙ БАРАН

54 РОКИ, ДИРЕКТОР ГРУПИ КОМПАНІЙ «АГРОПРОДСЕРВІС» НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ. ПОКИНУВ РОБОТУ АГРАРНОГО ЧИНОВНИКА, АБИ ПОВЕРНУТИСЯ У ВИРОБНИЦТВО.

 

Спілкувалася Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)

Мої батьки та діди працювали на землі. По лінії батька і матері мали свою землю до приходу радянської влади. Ці наділи різного розміру називали «морги».

Дід по батьковій лінії свого часу їздив на заробітки в Аргентину, за які купив тут землю, 12 «моргів», на сьогодні це як 6 гектарів. Коли я у дитинстві пас корову з іншим дідом, – по материній лінії, то він показував, де були наші поля. 

Батько пройшов повоєнний шлях від прицепщика на тракторі, обліковця, тривалий час працював бригадиром тракторної бригади. Все своє життя він присвятив роботі. Я бачив його, коли приходив до нього на тракторну бригаду. Мама завжди розуміла й підтримувала батька.


Від батька мені передалась відданість роботі.

У школі мені пророкували, що буду головою колгоспу. Завжди мав активну позицію в школі та в університеті. Я свідомо обирав свій шлях.

У дитинстві найочікуванішими були жнива. У діда зі всієї землі правдами і неправдами лишився лише один «морг» землі. На цій ділянці він сіяв пшеницю або жито. Показав мені, як правильно косити і в’язати снопи, які потім звозили на підготовлене подвір’я. Дід навчив молотити ціпом. Я, звісно, не один раз ціпом собі чоло набив. Потім зерно відвіювали, на жорнах розмелювали на борошно.

Запам’ятав як проводили і вмикали електрику в селі. У нас у родині був телевізор, другий чи третій на селі.

Перші заробітки мав за випасання корови. Мені було 10 років, я заробив за це велосипед «Орлятко».

У житті було багато наставників, але найбільше на мене вплинув батько. Від нього мені передалась працелюбність, відданість справі, інколи навіть зі шкодою чомусь приватному.

Про юність і становлення

Я добре навчався в інституті, міркував іти в науку, за все навчання мав лише одну «четвірку» – з наукового комунізму. На останньому курсі на випускному іспиті посперечався із викладачем.

Не хотів працювати в рідному селі, бажав усе добиватися сам, без чиєїсь допомоги.

Поїхав працювати на Львівщину за направленням, – головним економістом господарства на зарплату 250 рублів. Утім, виявилось, що місце вже зайняте. Порадили звернутися в сусіднє господарство, там якраз набирали працівників. У 1982 р. нас прийшло туди 15 молодих спеціалістів. Мені запропонували зайняти посаду заступника з тваринництва. А я ж економіст, тваринництво лише півроку в інституті вивчав, корову в дитинстві пас, – ото й усі знання. Але за шість місяців опанував фах, навіть знався на хворобах свиней та ВРХ.

Після армії повернувся працювати економістом, виконував усі обов’язки, але не був «кабінетним» економістом, завжди був на виробництві, на фермі, в полі, на току.

Із майбутньою дружиною познайомились на роботі. Вирішили повернутися на Тернопільщину. Влаштувався головним економістом у селі Мишковичі.

У 34 роки, як мені й пророкували, очолив господарство, на той час сільськогосподарську спілку. Пробув «головою колгоспу» 5 років. Це були важкі економічні часи в країні, обвали валюти, коли вранці пальне коштувало як два кілограми зерна, а ввечері – як сім. Утримались на плаву і навіть розвивалися.

Майже три роки керував Тернопільською районною ланкою управління сільського господарства. Зрозумів, що робота чиновника – це не моє. Поки було фінансування, ми виїздили у господарства на виробництво, спілкувалися зі спеціалістами. Потім ми перетворились на статистичний орган. Я написав заяву на звільнення, чим здивував оточення. Оскільки це така посада, з якої ніхто не йде сам, поки його не звільнять.

Я б не назвав себе абсолютно ризиковим чи безризиковим. Ризик є у міру. У нас з Іваном Чайківським, засновником «Агропродсервісу», склався успішний тандем, він більш ризиковий за мене. Десь він ризикує, десь я пригальмовую. У нас вдала синергія, це йде на користь нашій компанії.

Про землю

Найбільше задоволення для мене – вибратися о 6 годині ранку в поле, коли там усе в росі стоїть, жайворонок співає. Ти чуєш у тиші спів птахів, щодня спостерігаєш, як розвивається рослина.

Люблю навесні запах землі, відчуття пробудження. Інший хвилюючий момент – коли починаються жнива. Неймовірне відчуття, коли проходить перший комбайн.

Земля для мене найголовніше, це основа всього життя.

Земля все відчуває, вона ж живий організм. Із нею треба говорити, виїздити в поле і розмовляти бодай у думках.

Пишаюся, коли розумію, що ми змогли реалізувати потенціал землі, ми зуміли підібрали ключі, які дали змогу її розкрити.

Я ніколи не бажав досягти рекорд заради рекорду. Хоча ми зробили найбільший в Україні шашлик, найдовшу ковбасу. Тепер хочемо поставити рекорд, пов’язаний із землею, із найбільшою врожайністю. Це вже творча робота.

Вірю в те, що в Україні найкращі ґрунти. Навіть, якщо англійці можуть виростити рекордні врожаї пшениці, може, у них трохи інші умови, більше випадає дощу, але думаю, що і в нас можна досягти не гірших показників.

Про людей

АНДРІЙ БАРАН

Людям не можна говорити неправду, незалежно від ситуації і в жодній формі. Щоб розібратись, слід вислухати, зрозуміти ситуацію. Якщо ти не можеш допомогти, то хоча б поспілкуйся з людиною, а якщо можеш і маєш можливість – допоможи.

Важливе розуміння, знайти прямий контакт із людьми.

Колектив – наша найбільша гордість. Усі наші співробітники доклали неабиякі зусилля до того, аби компанія досягла нинішніх показників. Самі б ми нічого цього не зробили.

Розуміємо, що нині для людей у першу чергу важлива матеріальна мотивація. Тому ми намагаємося виплачувати достойну заробітну плату. Наша ціль – підняти до кінця цього року зарплатню плату в себе в господарстві на рівень тієї, яку люди можуть отримувати на заробітках, приміром у Польщі.

Намагаємося підтримувати своїх співробітників у різних життєвих ситуаціях – і у веселих, і гірких. Стараємося виховувати почуття корпоративного патріотизму. Що у себе вдома можемо працювати й заробляти непогані гроші. І що треба працювати на своїй землі, доглядати своїх батьків, виховувати дітей.

Ми маємо самоутвердитись на своїй землі. Не можна бути вічними заробітчанами. Історія показує, наш народ завжди був схильний до еміграції і що ми не могли дати собі раду. Цьому слід покласти край.

Своєю працею ми доводимо, що можемо при всіх складнощах працювати тут, на українській землі й досягати успіху.

Багато їздимо за межі України за досвідом. Але дедалі частіше доводиться чути, що наші досягнення є ліпшими за деякі закордонні, і говорять це часто іноземці, це висока оцінка.

Про «Агропродсервіс»

Найбільше досягнення в роботі – розвиток підприємства до нинішнього стану. На це я витратив 15 років життя. Втім, скільки буде сили, все буде пов’язано з цим підприємством. Це вже невіддільно від мого життя.

Багато хто думає, що все, що маємо в господарстві саме по собі склалося, впало нам на голову. А це велика праця і великий ризик, докладені зусилля.

Відчуття, коли ти отримуєш результат за свої старання, описати важко. Це неймовірне задоволення, адже у справу вкладена своя праця, праця колективу.

Мета нашої компанії – постійний пошук продукції із доданою вартістю. Дуже просто займатися тільки рослинництвом – посіяти, зібрати, змолотити, провести зиму десь у теплих краях, знову посіяти. Це не для нас, це не наш стиль життя. Тому після рослинництва ми взялися за свинарство, молочне скотарство, збудували комбікормовий завод, налагодили переробку сої, маємо власний м’ясокомбінат. На кожному кроці зайняті люди, створені робочі місця, це доходи до бюджету, розвиток сіл та територій, де ми працюємо.

Маю дві улюблені культури – озиму пшеницю і цукрові буряки. З озимою пшеницею ми вже навчились трохи працювати, а от з цукровими буряками багато клопоту, але це дуже цікава культура. Вирощування її та досягнення певного результату говорить про високий рівень господарства.

Вимоги нашої компанії в роботі – або добре, або ніяк. Це і мій принцип. Ми маємо зробити або добре, або не беремося за це зовсім, якщо відчуваємо, що ми не зможемо.

Про родину

АНДРІЙ БАРАН

Діти кажуть, що я не бачив, як вони виросли. Тепер більше намагаюся приділяти увагу внукам. Було дуже важко у 90-х роках

минулого століття, коли росли діти, доводилося багато і важко працювати.

Із нетерпінням чекаю на другого внука. Онуки – це найбільший подарунок. Це розумієш із віком. Пишаюся своєю родиною.

Про життєвий вибір

Думаю, що не помилився з вибором професійного і життєвого шляху. Не уявляю, чим би міг ще займатися, крім сільського господарства. Мене влаштовує те, чим я займаюся. Я себе ніколи не бачив у чомусь іншому.

Якби міг щось змінити у своєму житті, то не робив би цього. За все, що відбувається, є воля зверху. Навіщо протистояти цьому. Розуміємо, що життя складне. Бувають світліші й темніші смуги.

Я не вважаю, що в моєму житті не було жодних помилок, але я рахую, що вони були некритичні.