АНДРІЙ ДУШЕЙКО:«МОЯ ЩОДЕННА МОТИВАЦІЯ – ТЕ, ЩО РОБЛЮ, МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ»

«МОЯ ЩОДЕННА МОТИВАЦІЯ – ТЕ, ЩО РОБЛЮ, МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ»

42 роки, керівник ГК «Корпорація «Дніпро». Походить із селянської родини. Із 11 років мешкає у селі Васютинці Черкаської області. Село Вереміївка, в якому народилися батьки, з-поміж інших було примусово перенесено в степ, а земля затоплена через будівництво Кременчуцького водосховища. Батьки були вчителями математики. Тато працював директором школи, парторгом, головою колгоспу. Мама викладала математику. Андрій три роки навчався в Уманському сільськогосподарському інституті, потім рік був на практиці у Франції, перевівся на навчання до Києва, де за два роки отримав диплом вченого-агронома. Два роки працював агрономом-плодоовочівником у своєму рідному селі у колгоспі, що очолював батько. За два роки навчання в аспірантурі його, 24-річного, односельці обрали головою колгоспу замість батька, який пішов на державну службу. Аспірантуру закінчив заочно 2003 року. Наукова робота була присвячена вивченню нових сортів малини. Нині Андрій очолює групу компаній «Корпорація «Дніпро», до якої входить декілька юридичних осіб: СТОВ «Дніпро», СТОВ «Старий Коврай», СТОВ «Надія», СТОВ «Красенівське», СТОВ «Москаленівське». Господарює із братами Олексієм і Григорієм, молодшими за нього на два та одинадцять років. Землі в обробітку – близько 15 тис. га. Напрям виробництва – рослинництво (кукурудза, соняшник, соя, пшениця, ячмінь, кормові культури: люцерна, кукурудза на силос; овочівництво, картоплярство; тваринництво – ВРХ близько 5500 голів, понад три тисячі свиней. У господарстві працює близько тисячі людей. Має двох доньок: дворічну Поліну та 12-річну Марію і 19-річного сина Петра, який вчиться у Черкаському інституті банківської справи. Має традиційні для чоловіка захоплення – полювання, риболовлю. Але не завжди вистачає на них часу. Любить читати. Був номінований на звання «Людина року – 2016» у номінації «Аграрій року». Родина Душейків підтримує соціальну сферу сіл, де працюють, опікується Васютинським дендропарком, побудували церкву

Спілкувалася Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)

Народився у селі, батьки з села, всі діди-прадіди були селянами.

Моє рідне село Васютинці молоде, його історія налічує не більше ніж 60 років, як й інші навколишні села. Коли будували Кременчуцьке водосховище, виселяли всі села навкруги. Це спіткало й «колиску» моїх батьків, Вереміївку. Моя мама навіть почала там навчатися у першому класі, а закінчувала вже у Вереміївці, яка була переселена.

Життя людей заново розпочалося серед степу. Усе довелося будуватися з нуля. Це була страшенна трагедія для люду. Мали два роки, щоби переселиться, і купу проблем. Переселення почалося у 55–57 роках і закінчилося на початку 60-х минулого століття.

Певно, мені передався хист до математичних наук. Батьки за освітою – вчителі математики. Батько, Петро Григорович працював якийсь час директором школи, мама все життя викладала у школі математику. Згодом тато був парторгом у селі, пізніше – головою колгоспу. Далі його кар’єра спрямувалася в аграрний сектор.

Перший заробіток мав із вишень та абрикосів. Їх треба було зібрати, віднести, здати. Ціни були доволі невисокі. Але для дитини 7–10 років це були величезні кошти. Гроші витрачав на те, чого бракувало до школи, шкільне приладдя, олівці, фломастери. Якщо я хотів мати щось понад запланований для мене шкільний бюджет, мусив заробити самотужки.

Найкращі спогади з дитинства – коли обоє батьків ще працювали в школі. Вони мали доволі довгі літні відпустки, були молоді... Ми навідували дідусів із бабусями, відпочивали біля Дніпра, виїздили на відпочинок всією родиною.

У школі бунтував проти адміністративного тиску. Не міг терпіти, коли гнобили інших учнів у тому, в чому не було їхньої провини. Коли я ходив до школи, не можна було носити хрестика, після закінчення – теж, бо ми були комсомольцями. Тих, хто вдягав хрестика, не приймали до комсомолу. Я виступав проти такого.

Вступився за однокласника, якого засудили за те, що мав синьо-жовтий значок. У 85–87 роках це було навіть криміналом. Я був старостою класу, збирав підписи проти класного керівника. Мені завжди не подобалося, коли за погляди намагалися «ламати через коліно».

За освітою я агроном. Навчався три курси в Уманському сільськогосподарському інституті. Рік проходив виробничу практику на фермерському господарстві у Франції. Тоді перевівся до столичного аграрного університету, там навчався два останніх курси.

Мене обрали головою колгоспу, коли мав 24 роки. Батькові з цього рішення було страшніше, ніж мені, він був дуже проти. Побоювався, що я можу його зганьбити, бідкався, як дивитиметься людям у вічі, якщо в мене нічого не вийде. Не пам’ятаю, що я тоді говорив. Але твердо крок за кроком доводив, що зможу.

Молодий вік має свої переваги й недоліки. Кажуть – молодий, бракує досвіду. З іншого боку – немає страху, ти не «зашорений», не маєш неправильних думок, набитих ґуль. Це як у спорті – малі діти не бояться травмуватися, вони безстрашні. Замолоду я ще не мав страхів, які маю зараз.

Мої авторитети по життю – насамперед батьки. У світових класиків можна запозичити ідеї і думки, але вони не є кумирами. Вони мали своє життя, ти – своє. Батьки для мене - найбільші вчителі життя, тому що вони перенесли на дітей знання своїх батьків, своїх дідів. А ми мусимо своєю чергою передати їх далі – своїм дітям.

Наша вся родина – в аграрному бізнесі. Маю двох братів, ми всі втрьох працюємо. Така собі сімейна династія. Усі разом, укупі.

Я б хотів, щоб діти обирали в житті те, що їм до душі. Недостатньо лише передати справу. Це схоже на те, як дитина, скажімо, хоче їздити на велосипеді, а ти змушуєш її вдягати ковзани, бо так робив і ти, і твої батько з дідом.

Дітей можна мотивувати, підштовхувати, але не ламати. Син сам обрав виш, відніс документи, вступив на бюджет. Він зробив це у мене за спиною. Вступив – тож нехай вчиться. Це його рішення – і він за нього сам нестиме відповідальність.

За виробництво, куди я вкладаю свої знання, свої переконання, відповідаю результатом. Якщо маємо з агрономом розбіжності щодо технології, залучаємо результати дослідів і розробок. Можна довго дискутувати, але якщо треба прийняти рішення щодо спільної стратегії розвитку, то маємо зібратися, як команда, і реалізувати відповідні кроки

Мотивую своїх співробітників по-різному: домовляюся, пояснюю, переконую. Доводиться застосовувати багато методів і шукати до кожного окремий психологічний підхід. Кожна людина – індивідуальність, і на це треба зважати.

Не можу ще говорити, чи реалізував себе у житті. Про це можна судити лише на схилі років.

Розум і досвід приходять тоді, коли вони потрібні. Не певен, чи вчинив би замолоду інакше із нинішнім розумом або, може, навпаки, не зробив би нічого, тому що тиснув би тягар відповідальності.

Земля для мене – все. Це – зв’язок на кшталт того, як із батьками. Земля нас годує, одягає, тримає нас, терпить. Наші предки віками обробляли ці землі. Зараз наша черга це робити.

Займаюся з року в рік по суті одним і тим самим. Але водночас постійно роблю щось нове. Намагаюся робити висновки, вчитися на своїх помилках. Тому щороку ми сіємо, вирощуємо хліб.

Із віком узагалі перестаєш пишатися цифрами, яких досягнув. Вони стають лише «показниками». Більше дістаєш морального задоволення. Те, чим займаєшся, перш за все, має давати насолоду. Ти маєш братися за щоденну роботу з бажанням.

Роботу агронома не можна виміряти в абсолютних цифрах. Це творча робота, і вона ніколи не залежить лише від тебе самого. Але в будь-якій роботі, в будь-якому бізнесі так: якщо те, чим ти займаєшся, приносить задоволення, – ти на своєму місці. Якщо воно тобі байдуже, не дає наснаги – облиш і йди далі.

Моя щоденна мотивація – мені подобається те, що я роблю.

Моя щоденна мотивація – мені подобається те, що я роблю.

          АНДРІЙ ДУШЕЙКО:КЕРІВНИК КОРПОРАЦІЇ «ДНІПРО» У ЧЕРКАСЬКІЙ ОБЛАСТІ.