Виріс у с. Гонорівка на Вінниччині. Батько колишній
фронтовик, пройшов війну з 1939-го по 1946-й рік. Воював на Західній Україні, в Прибалтиці, під Ленінградом. Пройшов там всю «дорогу смерті», був контужений та двічі поранений. Брав участь у звільненні Праги, зайшов із радянськими військами у Берлін. Мама вчителька історії.
Мав хист до математики та фізики. Закінчив школу зі срібною медаллю. Не вступив в Одеський політехнічний
інститут, бо отримав «четвірку» з української мови. Навчався заочно два семестри в Українській сільськогосподарській академії (нині НУБіП). Із відзнакою закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства (МІМСГ), сьогодні це
Таврійський державний агротехнологічний університет. Фото та біографія Емануіла Гайсинського розташовані на дошці кращих випускників вишу.
Працював у Вінницькій філії «Укрколгосппроект». Готував електричні лінії для різних сільськогосподарських об’єктів. Навчався на педагогічному факультеті в Українській сільськогосподарській академії, де готували викладачів для технікумів. Здав кандидатські екзамени й отримав запрошення працювати в інституті «Укрсільгосптехпроект», де проектували комбікормові заводи . Пройшов шлях від старшого інженера до заступника генерального директора в НДІ з випробування техніки та обладнання (Український науково-дослідний інститут прогнозування та випробування техніки і технологій для сільськогосподарського виробництва ім. Л. Погорілого).
У 1992 р. Емануіл Йосипович створив компанію
КОНКОРД, яка є офіційним дилером відомих виробників сільськогосподарської техніки (CLAAS, AMAZONE, LEMKEN, AGRIFAC, STROM-BEDNAR, FLIEGL) та святкує цього року 25-річчя. Центральний офіс розташований у смт Гребінки Київської області. Мають шість представництв по Україні та власне сільськогосподарське виробництво, де випробовують та демонструють техніку в роботі. Брат Володимир, молодший на 8 років, очолює київське представництво фірми КОНКОРД. Дружина Ірина дитячий дільничий лікар. Виховали двох дітей. 31-річний Михайло, працює в КОНКОРДІ керівником сервісної служби. Донька Олександра, 23 роки, закінчила Київський університет ім. Шевченка за спеціальністю «Реклама», є копірайтером у рекламному агентстві в Києві. Мають двоє онуків від сина, Євгена, п’ятий рік, і Катерину, третій рік. Із дружиною проживають у Білій Церкві.
Лауреат двох премій у галузі науки та техніки, автор 10 винаходів.
ПРЕЗИДЕНТ ГРУПИ КОМПАНІЙ КОНКОРД. СТВОРИВ 10 ВИНАХОДІВ. ДЛЯ ПОКУПКИ ПЕРШОЇ ПАРТІЇ ТЕХНІКИ 25 РОКІВ ТОМУ ВЗЯВ КРЕДИТ ПІД 340% РІЧНИХ
Спілкувалася Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)
Мої батьки з Вінницької області, народився я в Луганській області, куди батько за направленням після навчання поїхав на роботу в нинішній Сє-
вєродонецьк. Мені було 10 місяців, як батьки повернулися на Вінниччину.
Про дитинство й юність
Село розділяв навпіл глибокий яр, і ми грали у школі в футбол ліва сторона проти правої. А ще воювали каштанами із саморобних пристроїв. Я був учасником «правої» команди, як казали із «Торборівки». Коли «відступали» від противника до будинку колишнього поміщика, в якому проживала моя і ще 7 родин, часто від гри вилітали шибки на великій скляній веранді. Ох і діставалося мені за це від батька, хоча це була вина іншої команди.
Я виріс в автоколоні. Не ходив до дитячого садочка більше двох днів поспіль, тікав звідти і батько брав мене з собою на роботу.
Вперше проїхав самостійно за кермом у першому класі. Водій у батька на роботі дозволяв заводити двигун і перемикати передачі. Якось наприкінці зміни він пожартував, щоб я відвіз машиною відходи з цукрового заводу. Поки він здавав документи, я поїхав, але не доїхав, бо машина «заглохла». Водій прибіг, нагородив парою «теплих слів», утім, дозволив на зворотному шляху з’їхати з гори. Потім батько мені дав увечері вдома чортів.
З дитинства любив майструвати, у другому чи третьому класі я зробив собі екскаватор, який грузив пісок. Потім я намагався зібрати автомобіль більш-менш серйозних розмірів, який мав би їздити.
У дев’ятому класі працював під час літніх канікул у майстерні з ремонту автомобілів в електроцеху. Ремонтував генератори, стартери.
В школі мені подобалась математика. О шостій-сьомій годині ранку вчителька збирала кращих учнів для того, щоб займатися з ними математикою. Я з задоволенням ходив сам, ніхто мене не будив.
Батько навчив грати мене в шахи. Думаю, що не раз мені піддавався, але я десь уже в 5–6 класі по-чесному вигравав у нього. Певний, батько був цьому радий. Оскільки я брав участь у районних та обласних змаганнях із шахів та був чемпіоном Ямпільського району серед школярів.
Перші офіційні гроші заробив після закінчення школи на цукровому заводі у себе в селі. Туди 17-річним пішов працювати після невдалого вступу у виш. Працював близько чотирьох місяців у цеху контрольно-вимірних приладів і автоматики. Спочатку слюсарем першого, потім другого розряду. Отримував близько 80–90 карбованців щомісяця. Пройшов неймовірну школу дисципліни й комунізму.
Про студентство
Розмовляючи українською під час вступного іспиту в російськомовній Одесі отримав «четвірку» з української мови. Після десятого класу мав срібну медаль, хотів навчатися в Одеському політехнічному інституті на фізико-технічномуфакультеті. Попри добрі оцінки з інших предметів не пройшов за «конкурсом».
Аби вибратися із села, вступив на заочне відділення в Українську сільськогосподарську академію в Києві на факультет електрифікації. За два семестри зрозумів, що заочно я нічому не навчуся.
Про своє бажання вчитися на стаціонарі відправив листи у 25 вишів Радянського Союзу. Відгукнулися з Ленінграду і Мелітополя. Поїхав у останній, бо в Києві не надали академдовідку, потрібну для навчання в Ленінграді. Моїм деканом був професор, виходець із того самого ленінградського інституту.
Був худорлявим хлопчиком, але студентом займався класичною боротьбою у вазі 57 кг. Тренувався два роки, втім жодних спортивних результатів не досяг, але загартувався як чоловік.
Аби заробити гроші під час навчання писав студентам-заочникам контрольні, курсові й дипломні роботи. Швидшим способом заробітку було розвантаження вагонів.
Навчання було пов’язане з великою часткою практики. За навчальною програмою працювали на різних заводах. Під час першої практики я мав розрізати вручну ножем під лінійку ізоляційний папір певної ширини. За три дні набридло, у вихідні змайстрував верстат для різання паперу, як тоді говорили, розробив «раціоналізаторську пропозицію». Керівництво не схвалило, бо, мовляв, людям роботи не буде. Бачив цей верстат у роботі, як приїхав знову через рік.
Під час навчання мені подобався предмет «Теоретичні основи електротехніки», хоча його не любила більшість студентів, оскільки був дуже складним.
Про наукову кар’єру
Пройшов шлях від старшого інженера до заступника генерального директора у всесоюзному науково-дослідному інституту з випробування сільськогосподарської техніки у Дослідницькому на Київщині. В останні роки радянської влади займався питаннями зовнішньоекономічної діяльності, фінансування, економіки.
У Дослідницькому на базі інституту мали ферму-лабораторію. На гектарі площі під одним дахом створювали й випробовували різні технології утримання худоби різних вікових груп, доїльне устаткування. Розробили машину для змішування та роздавання кормів на тваринницькій фермі. Це була перша ферма з так званим промисловим телебаченням, де можна було централізовано з диспетчерської контролювати всі процеси у тваринницьких приміщеннях. Унікальний проект зійшов нанівець після ліквідації Радянського Союзу.
Після Радянського Союзу наш інститут перейшов під українське підпорядкування разом із боргами три мільйони радянських карбованців. У нас залишалася спільна науково-дослідна тематика з підприємствами Німецької Демократичної Республіки.
У ящику «на собі» з колегою привезли з Німеччини в Київ прилади, датчики. Мали спільний бюджет із німцями, як приїхали звітувати та ділити спільно зароблене, вони сказали, що їм нічого не потрібно, щоб ми забрали все обладнання.
Створив десять винаходів. Мав відношення до цікавих розробок, які базувались на роботі так званих лінійних електричних двигунів. Ініціатором цієї тематики був академік Леонід Погорілий. Я навіть встиг отримати один патент Німецької Демократичної Республіки безпосередньо перед ліквідацією Радянського Союзу.
Під час роботи над комбікормовими заводами спроектував електромагнітну шафу, яка оптимізувала роботу комбікормових силосів. З однієї електрощитової пульта управління можна було одночасно керувати, приміром, 72 верхніми й нижніми «задвижками» всього заводу на 36 силосів. Але це було не вигідно проектувальникам і будівельникам, позаяк зменшувало вартість обсягів будівельно-монтажних робіт.
Не хочу сказати, що все, що було при Радянській владі, все було добре, це швидше ностальгія за молодістю і тими часами. Але тоді я, простий хлопець із далекої Гонорівки, міг закінчити вуз, працювати в науці, створювати цікаві й корисні винаходи, впроваджувати їх у практику.
Про перший іноземний досвід
Уперше за кордон поїхав у Німецьку Демократичну Республіку. Комсомольська організація нагородила мене поїздкою після отримання звання лауреата Премії ім. Бойченка в галузі науки і техніки. Ми розробили автоматизовану систему управління технологічними процесам на тваринницькій фермі. Партком навіть боявся, що я не повернуся.
Після повернення з НДР був шокований, не розумів, чому люди можуть жити по-іншому. Хоча там теж була соціалістична республіка, але ми жили зовсім різним життям.
Про шлях до власного бізнесу
Викликали в партком і «запропонували» створити комсомольський кооператив та запроваджувати нові форми господарювання. Назвали «НОРМА» – наукове обслуговування і розробок із механізації та автоматизації. Як почали створювати нові проекти, то почали заважати старим формам роботи.
Це була перша недержавна структура в нашому регіоні. Кооператив перевели в статус юридичної особи, – в науково-технічний центр, який мав займатися програмами розвитку господарств, поставкою техніки з України в Росію, Білорусь та інші країни Радянського Союзу.
Мали цікавого замовника – «Якут Алмаз». Провадили від комсомольського кооперативу для них програму розвитку підсобних господарств. У рамках одного з проектів в м. Мирному, в умовах вічної мерзлоти, змонтували доїльний зал для корів.
Співпрацювали до «перестройки», доки якутам не заборонили мати справу з Україною.
Хотіли займатися наукою, але простіше було почати виготовляти будівельні матеріали. Ми почали робити шлакоблоки. І досі біля інституту в Дослідницькому одна секція паркану викладена блоками з різних матеріалів: зі шлаку, відсіву бетонного, цементу, з пінопластовим наповнювачем тощо. Це була наша перша реклама і демонстрація зразків.
На якомусь етапі зрозумів, що мої інтереси та інтереси інших учасників «Норми» розійшлися. Люди хотіли швидко заробити гроші, не працювали на перспективу, не йшли за романтикою. Я розумів, що це тупиковий шлях. Вийшов звідти і створив свою приватну структуру.
Про КОНКОРД
Назва компанії КОНКОРД – це абревіатура з перших літер: Комплексне Обслуговування, Наука, Комерція, Організація, Реклама, Дилерство.
Розраховуватися грошима в 90-ті роки було складно, тож працювали за товарообігом. Ми поставляли, наприклад, бурякозбиральні комбайни КС-6 Тернопільського комбайнового заводу в Росію, за комбайни з нами розраховувались «Москвичами». Автівки відправляли в Україну, за них отримували цукор. За цукор знову брали комбайни, іншу техніку і так далі. За основу брали обмінний курс, який тоді як офіційний між українським карбованцем і російським був один до семи, фактично угоди здійснювали за схемою 1:16.
Для першої закупівлі техніки взяли кредит під 340% річних.
Я опівночі дивився на стрілку і знав, що додається 1%.
Сьогодні ми працюємо з найкращими європейськими компаніями та марками. Нас ці бренди цілком влаштовують і наше завдання – побудувати, справді, якомога ефективнішу систему обслуговування клієнтів.
Про бізнес
Мені подобалося завжди боротися і перемагати. Я починав з нічого. Я почав бізнес з капіталу, який заробив у радянській науці. Що я там міг заробити? Знання і більше нічого.
Я розглядаю бізнес як гру, як спортивне змагання, де мірилом гри є грошові знаки, а результатом – кількість задоволених клієнтів. І тому мені подобається грати, особливо з досить серйозними конкурентами та противниками.
Якби не продавав сільгосптехніку, міг би бути розробником або конструктором техніки.
Я думаю, що різні люди по-різному сприймають мене як директора. Але дружина запитує, чому вони тебе всі бояться?
Оцінка ефективності роботи – задоволені обличчя наших партнерів та клієнтів. Які задоволені результатами роботи, співпрацею з нами, нашим обслуговуванням.
Отримую задоволення від того, що у мене є не просто перемога, а від того, що ми робимо добру справу. Поставляємо найкращу техніку, надаємо найкращий сервіс.
Маю дуже добрі стосунки з багатьма нашими клієнтами та партнерами. Вважаю, що це одне з найсерйозніших досягнень, коли від просто фінансово-економічних відносин люди переходять до добрих людських стосунків.
Ми завжди стараємося знайти баланс між нашим бажанням отримати певні доходи і необхідністю та доцільністю отримувати бажані результати нашими клієнтами, – покупцями та партнерами. Я вважаю, це і є той критерій, який дає змогу багато років надавати певні послуги та розвиватися.
Мені подобається інтелектуальна техніка, яка сама думає й змушує думати інших. Хоча вона створена людьми, але на базі принципів, які не придумані, а існують у природі. Такими є машини, що створюють передумови для так званого керованого землеробства. Наприклад, комбайн, який крім того, що просто може молотити, збирати врожай з тієї чи іншої рослини, може повідомити, що в певний точці поля була конкретна врожайність, і я повинен зрозуміти, які чинники на це впливали, – нестача чи надмірна кількість певного елемента живлення, вплив вологи тощо.
Боже, дай мені сили змінити те, що я можу змінити. Дай мені сили, щоб не міняти те, що я не можу змінити. Боже, дай мені мудрості, відрізнити перше від другого.
Про життя
На різних етапах життя мене надихали різні люди. Беззаперечним прикладом був мій батько, який чесно все життя працював. Він прожив непросте, але чесне, порядне життя. І завжди він був для мене взірцем порядності.
Я багато чому навчився у Погорілого Леоніда Володимировича, він був моїм науковим наставником. Усе своє життя він був прикладом, як самому себе створити. Пройшов шлях від простого інженера до керівника Всесоюзної науково-дослідної установи. Став кандидатом, потім доктором, професором, академіком. Це було прикладом, як потрібно добиватися певних результатів, певних цілей.
Останнім часом дедалі більше хочеться мати можливість подумати, переосмислити все, що ти робиш.
Переконаний, що всі люди народжуються з якимись задатками. Але лише їх недостатньо для того, щоб стати кимось. Треба їх розвивати, треба працювати.
Знання дитини від народження – це крапка без визначених розмірів у об’ємі знань. А межа між знанням і незнаннями це і є кордоном між крапкою та всією палітрою знань. У міру збільшення обсягу знань, збільшується розмір цієї палітри. І людині здається, що вона починає знати не більше, а менше. Бо незнання і враження про незнання збільшуються. Тому межі у досконалості немає. І людина повинна рости, розвиватися й творити.
Розумію, що я міг би бути хорошим юристом. Це показали декілька юридичних сутичок і боротьба на різних судових процесах, «двобій» із податковою інспекцією, з іншими державними і недержавними органами за 25 років існування фірми.
Про особисте
Дружина лікар. Хоча, будучи молодим хлопцем, казав, що ніколи не матиму за дружину лікарку або вчительку.
Діти мають своє бачення життя та розвитку. Питаю, в кого вони такі вперті. Сміються, що батьківські гени не виколупаєш пальцем.
П’ятирічний онук як приходить у гості, відразу кличе мене в шашки грати. Не любить програвати. Я піддаюсь іноді, але не надмірно. Перемагає дружба.
Я можу порівняти своє життя з постійною грою у шахи.
