Геннадій Чернецький: Неважливо, чим займаєшся, головне – бути професіоналом

agroexpert №8(97 ) 2016

Представник компанії Hermitage в Україні, 8 років керував однією з найкращих свиноферм в Ірландії

Записала Галина Більченко, Agroexpert (Україна)

Казав мені батько: вчися, сину, а то будеш бичкам хвости крутити. Маючи вже три освіти, я все одно їх кручу. Мабуть, так написано на роду.

Дуже рано пішов працювати. Батьки не обмежували мене у правах і бажаннях. Із шостого класу працював у колгоспі, після сьомого – на дорозі, щоліта по три місяці розкидали асфальт. Було приємно купувати щось за власні кошти. Захотів – купив велосипед, магнітофон.

Неважливо, чим ти займаєшся, головне – бути професіоналом своєї справи. Таку думку зрозумів, маючи близько 30 років, коли був на сільськогосподарському стажуванні за кордоном. Там і вирішив досконало вивчити свинарство. Так перейшов у сільськогосподарську діяльність.

Дуже хотів до Америки, а потрапив в Ірландію. Вважав, що американські технології – одні з найбільш передових. Розумів, що Україна – велика аграрна країна і тип сільського господарства матиме схожий на американський. Та коли хотів відкрити візу, консул в американському посольстві сказав, що моєї англійської недостатньо для вивчення агросектору в Америці. Ірландія виявилася лояльнішою. Хоча вивчення сільського господарства на перших етапах зводилося до чорної роботи: почистити, помити, продезінфікувати.

Зараз одна з великих канадських компаній набирає співробітників з України на свинокомплекси. Та все одно, приїхавши на комплекси, вони почали з елементарного: чистити-мити-дезінфікувати. Хоча багато хто з них в Україні був управляючим. Це правильно, бо, коли навчаєш людей, трансформуєш все через власний досвід. Тому важливо, щоб людина проходила всі щаблі знизу.

Керував ірландським свинокомплексом вісім років. Дуже багато часу приділяв фермі, бо вона була стара і треба було її «піднімати». Не піклувався про те, щоб отримати громадянство. Коли мені запропонували місце у державній дорадчій службі, виявилося, що я не маю громадянства. Тоді зрозумів, що хочу більшого, хочу розвиватися. І повернувся до України.

В Ірландії мав колосальний рівень довіри. Коли отримав ферму як управляючий, місяць мене контролювали майже щодня, потім ми збиралися раз на тиждень, а на третій місяць мені принесли чекову книжку  на 500 000 євро – і я міг розпоряджатися нею на власний розсуд. Із власниками лише обговорювали, яких показників маємо досягти.

У нас зовсім інший підхід. В Ірландії робив досліди для однієї данської компанії. Вони запропонували працювати в іншій данській компанії, але вже в Україні. Але не склалося. Тут спочатку весь ранок тобі розказують, що робити, цілий день перевіряють, а ввечері карають за те, що не так зроблено. Я не міг із цим змиритися, адже звик до іншої схеми роботи, коли особисто оцінюєш ситуацію, розробляєш плани та стратегію, береш на себе відповідальність з виконання і відповідаєш за результат.

В Ірландії інша структура ветеринарного обслуговування. Підприємства укладають договір із місцевим ветеринаром, який приїздить планово і за потреби. У перші ж дні трапилася ситуація, коли у свиноматки під час опоросу випала матка. Я знав, що вона помирає, але мій ентузіазм говорив, що її треба лікувати. Викликав закріпленого за нами лікаря, який подивився і сказав: вона здохне. Я йому кажу: ти що, давай будемо впихати, зашивати! Теоретично знав, що робити, а на практиці не вмів. Він відповів: ні, ні, ні, вона здохне, – розвернувся і пішов. Оскільки була ніч, оплату подвоюють. Я отримав рахунок на 172 євро.

Після цього знайшов ветлікаря, який вважав: якщо на фермі є проблема, треба шукати причину. Він розробив мені програму вакцинації в стаді та дав багато практичних порад.. Наприклад, коли є провокація  респіраторних захворювань, треба перевіряти воду, вентиляцію, подачу корму. Якщо сядеш на вакцини, годуватимеш фармацевтичну компанію, а проблем не позбудешся. Ми навіть лазили у вентиляційні шахти, витягували вентилятори і вичищали там величезні купи пилу, очищали та дезінфікували водогони. Цей ветлікар навчив: спочатку доводимо до розуму технологію, а вже потім – ветеринарію. Якщо займатимемося лише ветеринарією, результату не буде.

Найбільше враження – це переродження Ірландії за 10 років мого перебування там. Я потрапив у країну з вузькими дорогами, де не могли розминутися дві машини, і лише з однією автомагістраллю завдовжки 80 км. Коли від’їжджав, уся країна була в автомагістралях, люди літали у відпустку за кордон, а країна стала локомотивом економіки ЄС. Там створили такі умови, що економіка розвивалася дуже швидко.

Наші політики розповідають, що розвиток – це довго і коштує великих грошей, які треба десь шукати. Насправді все може бути швидше, набагато швидше. В Ірландії весь розвиток відбувся за кошти приватного капіталу. Коли умови сприятливі – люди починають працювати, як мурахи. Якщо бракує власних людей, можна організувати робітників з-за кордону. В Ірландії було таке, що до країни офіційно приїздило до 10 тис. робітників за добу і всі знаходили роботу.

ПРО СВИНАРСТВО

Не зустрічав жодної людини, яка б сказала, що у нас немає майбутнього у сільському господарстві. Особливо у свинарстві. Тому що ми маємо все. Кормову базу, хороший клімат для свиней, географічно розташовані в центрі світу. У нас ще не такі великі вимоги до утримання тварин. Це все загалом зумовлює ідеальний простір для розвитку свинарства. Але всі ідеальні умови можна перекреслити декількома речами. Такими, зокрема, як незахищеність інвестицій, тобто відсутність захисту приватної власності. І складність ведення бізнесу.

У нас неважливо, великий врожай чи маленький, все одно зерно може кудись подітися в одну мить. Вводити квоти – ніби не ринковий механізм. Але свинарям потрібна якась регуляція, щоб необхідна кількість зерна для тваринництва залишалася у країні. Свинарі постійно перебувають наче на шпагаті: щойно починають вивозити зерно, ціна на нього злітає вгору, а ціна на м'ясо йде вниз.

 Завжди дивує, що ми шукаємо якісь зовнішні ринки для нашого м’яса і м’ясних продуктів і не зважаємо на те, що у нас дуже низьке внутрішнє споживання. Звичайно, це пов’язано із зубожінням населення, але не лише – ще й із якістю м’ясних продуктів та культурою споживання саме чистого м’яса. Над цим треба працювати.

Наші люди люблять свинину, але вони мають бути заможнішими.

Коли приїжджаю на ферму, намагаюся передати весь досвід, який маю. Хоча й працюю, як продавець генетики. Коли людина постійно на фермі, в неї «замилюються» очі, вона не помічає звичайних речей. Тому завжди добре, коли подеколи на ферму приїжджає людина ззовні, особливо якщо ця людина – практик.

Вважаю, що свинарство у нас розвиватиметься, хоч багато людей дають песимістичні оцінки. Воно не буде європейського зразка. Максимум, який зараз оцінюють для свиноферм, – це 2500 свиноматок на одному майданчику. Росіяни мають досвід із 5000, але не досить вдало.

У реальності кожному виробникові свинини рано чи пізно необхідно перейти до якоїсь генетичної компанії. Неможливо досягнути генетичного прогресу всередині свого стада без серйозної підтримки ззовні. І не обов’язково підписувати  контракт із якоюсь однією компанією, але важливо мати поряд ферму – як джерело генетики, з якої можна швидко поліпшити материнську лінію, завжди отримати хорошу батьківську лінію тощо.

Сьогодні багато хто перебуває у пошуку. Кожен має по кілька материнських і батьківських ліній від різних фірм. Із них щось «замішують». Але з цього часто випливають проблеми, бо те, що для однієї генетики добре, для іншої може бути погано. Зрештою якості тварин урівнюються, і власник не отримує переваг від жодної з ліній. Якби мали одного партнера, то отримавши результат можна було б займатися лише «тюнінгом» – доведенням результату до досконалості.

Якось був на найбільшій європейській фермі в Іспанії на 220 000 свиноматок. Це третина українського ринку. Третина поголів’я там від компанії Hermitage, хоча співпраця почалася лише 2009 року. Щороку, коли всі виробники зменшують виробництво, цей власник лише нарощує поголів’ְя. Спитав, чому він не зробить власну генетичну компанію, адже має необхідну велику вибірку тварин. Він відповів: я маю три постачальники генетики, і якщо якась ферма йде вниз, я передаю її іншому постачальникові. Все, що мені треба, це швидкість росту, хороший вихід м’яса і достатня кількість тварин на продаж. Щоб займатись генетикою,  потрібні чотири речі: перша – досвід, друга, третя і четверта – багато доларів, євро і фунтів.

У мене цьогоріч є унікальний досвід. Минулого року подзвонив 28-річний хлопець, каже: маю досвід у свинарстві, колись давно тримав дві свиноматки. Є інвестор, який хоче займатися свинями в Україні, куплю у вас свиней, якщо ви мені допоможете. Я постійно його консультував. Він придбав у нас свиней наприкінці осені, навесні мав опороси. Я із задоволенням констатував той факт, що людина, яка нічого не знала у свинарстві, отримала 13,5 живонародженого і 12,5 відлученого поросяти від першоопоросок. Це – наче щасливий випадок у казино. Для досягнення такого показника навіть кращим господарствам іноді необхідно кілька циклів. Коли з’являється такий партнер, це значно додає бажання працювати.

Вражений наполегливістю клієнтів, їхньою вірою в те, що вони роблять. Захоплює, коли бачу, скільки вони зусиль докладають до власної справи. Хотів би побажати, щоб їх зусилля примножувалися і бізнес процвітав.

ПРО ПРИНЦИПИ РОБОТИ

Партнерство в Україні – унікальна річ. Більшість людей довіряють не тим відносинам, що написані на папері, а тим, які формуються під час роботи з людиною. Вважаю персональні відносини на всіх рівнях роботи та результат цієї співпраці набагато важливішими за підписаний контракт.

Надзвичайно щасливий, коли зустрічаю людину, в якої можу почерпнути знання.

Головне – це довіра і репутація. Спокуса працювати за відкатами – це початок кінця будь-якої кар’єри. У нас уже люди почали цікавитися рекомендаціями з попередньої роботи.

Ніхто не відміняв чесність і порядність. Особливо у веденні бізнесу. Завжди треба ставитися до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Чесноти, які хочеш бачити в людях, спершу маєш розвинути в собі. А потім можеш заглядати до інших.

Робота у мене на першому місці. Я ніколи не можу собі дозволити не взяти трубку, де б я не був і незалежно від часу доби. Все решта будується після роботи.

Більшість часу проводжу в машині. Не знаю, коли вільний, коли – ні. Коли працював в Ірландії, грав у теніс, гольф, плавав. Зараз після тижневого відрядження хочеться просто поспати.

Люблю свою справу. Люблю, коли щось вдається. Коли не вдається, підключаються інші почуття: впертість або злість – і це стимулює. Хочеться, щоб у клієнтів все виходило.

Завжди по-доброму заздрив людям, які мають хобі. Збирати марки – з дитинства здавалося таким цікавим. Я ніколи не мав нічого подібного. Коли подорослішав, зрозумів, що найкраще - коли твоє хобі збігається із твоєю роботою. Моя робота – це і є моє задоволення.