ПЕТРО МЕЛЬНИК:«НАЙБІЛЬШЕ В ЛЮДЯХ ПОВАЖАЮ ТЕРПІННЯ»

«НАЙБІЛЬШЕ В ЛЮДЯХ ПОВАЖАЮ ТЕРПІННЯ»

39 років. Народився в Рівному. Батько з-під Рівного, працював керуючим складом і електриком у різних автотранспортних організаціях, 25 років професійно співав у оркестрі, самотужки навчився грати на музичних інструментах. Мама з Білорусі, ткаля, її фото все життя провисіло на дошці пошани Рівненського льонокомбінату. Петро змалечку співав та грав на музичних інструментах, за прикладом батька самостійно навчився грати на гітарі й трохи на піаніно. Мав хист до математики та фізики. В 9 років проявив перші риси підприємця: збирав і здавав лікарські рослини. Пізніше закуповував на молокозаводі морозиво та продавав у роздріб із сусідськими хлопцями. У 1997 р. мав свою мережу з 27 осіб із продажу товарів Amway. Після закінчення школи продавав шоколад, який закуповував у Хмельницькому, торгував горіхами у Білорусі, натомість привозив масло. Займався торгівлею золота й ювелірних прикрас, дуже добре вміє працювати з ювелірними виробами. Вивчав фінанси і кредит у приватному Міжнародному економіко- гуманітарному університеті ім. ак. С. Дем’янчука у Рівному. Кілька разів відраховували за прогули, бо не мав інтересу до навчання та займався бізнесом. Після третього відновлення пообіцяв ректору та декану не пропустити жодного заняття, слова дотримав. Через півроку Петра обрали студентським деканом, ще за рік – студентським ректором. Займався КВН-нами, брейнг-рингами, науковою діяльністю, написав дві наукових роботи. З однією з них у 1999 р. виграв конкурс президента Ющенка. Пізніше переміг в олімпіаді по економіці природокористування в Сумах. Займався громадською діяльністю, був головою молодіжної організації Рівненської області, був знайомий із губернатором. Названий кращим студентом 1998 р. Рівненської області. Підтримує зв’язки з рідним вишом, є Головою Асоціації випускників МЕГУ. Товаришує із родиною ректора. Два роки працював економістом виробничого відділу холдингу «Украгробізнес», після того, як улагодив справи на Рівненському філіалі компанії. Був фінансовим директором холдингу «Основа» з виробництва картонної упаковки, коли бізнес продали, звільнився разом із командою та почав надавати консалтингові послуги. З деякими клієнтами того часу товаришує донині. Працював директором великого аграрного холдингу в Черкаській області. За рік вивчив англійську мову, коли було потрібно напряму спілкуватися з інвесторами. В планах вивчити іспанську. З 2006 р. проводив тренінги по бюджетуванню та управлінському обліку, май власний меблевий бізнес. Раз на три місяці був ключовим викладачем бізнес-курсу професора Володимира Савчука по бюджетуванню. З 2010 до 2013 роки очно-заочно без великого відриву від роботи паралельно вивчав стратегічний менеджент в Chartered Management Institute (CMI) у Лондоні та вчився на програмі МВА в Шефілдському університеті (Sheffield University) у Йоркширі на півночі Англії. У 2013 р. почав працювати в Agricom Group фінансовим директором, у 2014 – призначений виконавчим директором. На початку 2017 р. обраний Головою Комітету з питань Агробізнесу Спілки Українських Підприємців. Має сестру Оксану, старшу на шість років, яка працює завучем школи у Рівному. У шлюбі вдруге, від першого має 8-річну доньку Олександру, називає її «татовою донечкою». Нинішня дружина Тетяна, 26 років, працює головним бюджетологом компанії Agricom Group. У минулому році побудував дім. Багато читає. Любить класичну музику, зокрема подобаються «Пори року» Вівальді, Бетховен, Чайковський.

петро

                                ПЕТРО МЕЛЬНИК:ВИКОНАВЧИЙ ДИРЕКТОР AGRICOM GROUP

Спілкувалася Ірина Корчагіна, Agroexpert (Україна)

У дитинстві змагалися здобутками на родинних святах. У нас так було прийнято, щоб усі діти чогось досягали. Це така західноукраїнська риса, коли батьки повинні пишатися своїми дітьми. Я теж, відповідно, хотів бути не гіршим за інших. Ми з сестрою співали та грали на піаніно. Сестра прищепила любов до музики, вона закінчила музичну школу із золотою медаллю. Свою першу книгу про розвиток бізнесу Дейла Карнеґі прочитав у 12 років. Надихав приклад Авраама Лінкольна, коли він розносив листи й одночасно вчився. Скільки себе пам’ятаю, постійно заробляв. Спогадів із дитинства про заробітки декілька. У 9–10 років я збирав улітку лікарські трави, мив, сушив на горищі, складав у пакетики і здавав у аптеку, отримував за це по 5–6 карбованців. Усе робив сам, все від себе залежало, мене вся родина не чіпала ціле літо, оскільки я був зайнятий. Другий серйозний проект організував у 8 чи 9 класі по закупівлі та перепродажу морозива. Я взяв у мами гроші та купив ящик морозива. Мої рідні навіть зібрали родинну раду, аби вирішити, чи давати мені на це гроші. Я закупив морозиво на молокозаводі й продав його під магазином. Виручки з пів’ящика морозива вже вистачило, аби повернути мамі гроші та ще й собі залишити. Організував із сусідським хлопцями справжній мережевий бізнес, у нас у всіх морозильники були затарені морозивом. Мали три точки: один завжди закуповував морозиво, троє на точках продавали й ще один розвозив товар велосипедом. Я тримав касу. За два тижні до школи, в День Незалежності, коли були закриті всі кіоски і магазини, то ми підняли ціни й отримали тижневий заробіток. Як зараз пам’ятаю, що був у цей день у неймовірній ейфорії. Упав із велосипеда з ящиком морозива, подрав лікті та коліна, але задоволений був страшенно. Я завжди вважав, що треба заробляти гроші та вмів знайти можливість, як це зробити.

Про освіту

Мріяв бути юристом. Школу закінчив дуже добре, брав участь в олімпіадах. По математиці займав на рівні школи перше місце, по фізиці та географії був другим.

Вчитися не вельми хотів, бо вже після закінчення школи заробляв гроші, торгував соняшниковим насінням, шоколадом, возив на продаж у Білорусь горіхи. Але рідня зайняла категоричну позицію, що я маю отримати диплом.

Завалив вступний іспит на юриста у сіль-госптехнікум, бо туди треба було мати «блат», а я був проти. Подав документи та склав іспити на юридичний факультет у новий приватний університет у Рівному, нині – Міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. ак. С. Дем’янчука. Але випадково мої документи переплутали і виявилося, що я є студентом економічного факультету, спеціальність «Фінанси і кредит». Здав першу сесію, мав п’ятірку з математики, а потім втратив інтерес до навчання й знову зайнявся бізнесом.

Через рік під впливом родини відновився у виші, бо мене відрахували за те, що не здав літню сесію. Взяв «бігунок», склав усі іспити. Вища математика мені взагалі давалась дуже добре. Три тижні відвідував навчання, потім пішов у новий бізнес. Мене відрахували вдруге.

Після другого поновлення отримав попередження. Я знову здав сесію і пропав на півтора місяці, але цього разу через проблеми зі здоров’ям. Коли повернувся, то вже трохи не вписувався у навчальну програму. Втретє мене не відрахували, але документи вже лежали в ректора. Навіть ректор уже знав моє прізвище. Мені було дуже соромно й я розумів, що перебуваю на роздоріжжі. Пообіцяв ректору та декану взятися за розум – і не пропустив жодної пари до кінця п’ятого курсу.

Про розвиток

Про розвиток Люди бувають чотирьох типів: запалювач, виробничник, адміністратор та інтегратор. У кожній людині є всі ці якості. Коли ти це усвідомлюєш, то краще розумієш людей та якого «вовка» контролювати в собі. Тоді вже по іншому дивишся на життя.

Я по життю бунтарської натури, не люблю терпіти, але знаю, що це не найкраща риса для роботи з людьми. Тому в інших людях найбільше поважаю терпіння

Знаю, що справедливості нема, але інколи намагаюся її шукати. У мене було декілька переосмислень. І, сподіваюсь, останнього ще не було. На них завжди впливало оточення, події, які відбувалися в моєму житті: перший бізнес, перший промах, народження доньки.

Коли народилась донька, я кардинально переглянув своє життя, мені так захотілося побачити як вона розвивається та погуляти в неї на весіллі. По іншому побачив своє життя та став інакше ставиться до здоров’я.

Сильно мене загартувала ситуація, коли втратив перші гроші, був у сильних боргах. Це був мій перший власний проект, власні гроші. Найбільше я виніс із тих моментів, де я сам ризикнув, уперше – нічого не вийшло, ризикнув удруге – вийшло.

Прогорів на першому власному бізнесі з виготовлення меблів. Насправді справи йшли вельми успішно, за три-чотири місяці я відкрив кілька салонів у Києві. Бізнес досить інтенсивно розвивався і ми дуже швидко ви- йшли на виручку півмільйона доларів. Утім, я рано розслабився, доручив бізнес хоча й по- рядним людям, але вчасно не проконтролював. Коли я через три місяці повернувся в бізнес, то були проблеми із затримкою виконання замовлень, хоча оплата за них заходила. Можна було залишитися в бізнесі й розвивати далі, але це було не моє і, напевно, ще було за- рано. Тому я просто закрив бізнес, розрахувався із боргами. Це був чудовий досвід, до того ж я тепер досить непогано розуміюся на меблях.

Я по життю, як каже моя мама, – навіжена натура. Інші, якщо торкнулися гарячого й обпеклися, то більше не чіпають. У мене все інакше. Я не заспокоюся, доки не придумаю, що треба зробити для того, аби можна було торкатися гарячого. Якщо в мене один раз щось не вийшло, то я маю обов’язково знайти спосіб, аби це вийшло наступного разу.

Про навички

Я цікавлюся більше бізнесом, зокрема, управлінням. Наука – це не моє. Хоча маю диплом МВА Шефілдського університету (Англія) та закінчив програму для управлінців Chartered Management Institute (CMI) по стратегічному менеджменту. Я би хотів ще пройти в Стенфорді спеціальну програму для керівників.

У бізнес-середовищі вважають, що хто має СМІ, той може працювати «топом», це акредитована програма, дозволяє працювати по всьому світу. Шефілдська програма набирає обертів в Україні, я нещодавно виступав перед українськими студентами. Sheffield University два роки поспіль займав звання кращого вишу в Англії. Там навчається 20 тис. студентів. Раніше це було місто сталеварів, а тепер це студентське містечко.

Англійську почав учити серйозно лише з 2009 року, вивчив за рік. Працював директором великого українського холдингу, доводи- лося спілкуватися з інвесторами і я завжди почувався незручно, коли доводилося спілкуватися лише з перекладачем.

Дуже сподобалося вивчати іноземну мову, коли ти вчиш мову, то розумієш, що люди, які нею розмовляють, по-іншому мислять, це дає змогу розширювати власний світогляд.

Треба займатися по-перше, тим, що ти любиш, по-друге, тим, де ти можеш приносити користь. Коли ти став у потік і просто робиш меблі, бо це вигідно й усі це роблять, така робота не принесе жодних позитивних емоцій і віддачі. Але є люди, які пересилюють себе, вливаються, вчаться, але мені здається, що ламати себе не зовсім правильно.

По життю роблю те, що мені подобається, зараз мені подобається їздити на роботу, спілкуватися зі своїми колегами й я отримую від цього задоволення і бачу, що ми всі від цього розвиваємося.

Хотів би щось створити, що переживе мене, а крім того, воно насправді буде корисним і допомагатиме іншим людям. Якщо жити за такою філософією, тоді сонце здається сонцем.

Про шлях до агробізнесу

У мене було три заходи в аграрний бізнес. Перший раз потрапив поза конкурсом у «Украгробізнес», направили в Рівне налагодити справи у Рівненькому філіалі, справився, призначили економістом виробничого відділу в центральному офісі.

Хотів стати першокласним фінансовим спеціалістом. Потрапив у концерн «Основа», який свого часу був найпотужнішим у виробництві картонної упаковки. Я працював у департаменті, який створював із нуля мережу власних заготівельних підприємств. Пропрацював там три роки фінансовим директором. Мене призначили на місце попереднього керівника через місяць роботи. Багато вчився, читав навіть уночі, як розраховуються деякі показники. Через 6 місяців мене вже затвердили на цю посаду

Коли святкував свої 25 років, директор привітав із 30-річчям. Як дізнався, скільки мені насправді, то сказав, що не призначив би мене фінансовим директором, аби раніше знав мій вік.

У 28 років мені зробили пропозицію очолити велику аграрну компанію, на той час із виручкою понад 200 млн доларів. Півтори роки прожив у Черкасах. Ми були лідерами з виробництва згущеного молока, четвертими в Україні по птахівництву.

В Agricom Group прийшов фінансовим директором. Плани компанії змінила війна, втратили чимало активів у Луганській області. В 2014 році очолив компанію, не хотів покидати незавершений проект. Зараз, за два роки, помічаю, що ми стаємо на ноги.

Сільське господарство – це бізнес, у якому працювати складно, але водночас, коли все вдається, дуже приємно. Ти просто вирощуєш, розумієш, що створив додаткову вартість. І від якості, як ти все це зробив якраз і залежить результат. Мені подобається працювати з великими цифрами, з великими ідеями, з великими планами.

Про управління

Пишаюсь тим, що ми робимо. Не хочу перехвалювати, в нас ще багато роботи, але коли бачу ентузіазм людей, якщо вони самі пропонують ідеї й це все вдається, цим хочеться пишатися. Я пишаюся тільки тим, що я маю до цього відношення.

У житті й у роботі мене надихає ціль. Я не уявляю свого життя без цілей, тож маю їх декілька. Я складна людина, люблю складні речі. Ціль надихає.

Коли читаю книги, завжди приходять якісь нові думки. Люблю перечитувати книги, які читав уже багато разів.

Маю першу групу інвалідності, мене інколи дуже надихає показати, що можна щось зробити і не зважати, яка в тебе хода чи яке посвідчення лежить у кишені.

Не створюю собі ідолів. Захоплюють такі люди, як Гокінгс, Рузвельт, із непростою долею, хочеться хоч частинкою своєї душі, хоч осколочком бути схожим на них. Цікаво вивчати біографію та вчинки історичних значимих фігур, аналізувати їхні помилки. Але я не намагаюся ототожнювати себе з ними. З дитинства бабуся привчила вірити в Бога, розумію, що без нього справді важко жити

Про інші й про рідну країну

Відвідав близько 40 країн. Найекзотичнішою, мабуть, була Мексика. Я жив у заповіднику за 100 км від найближчих людей. Ми їздили з товаришами на риболовлю за 100 м від лігва крокодила. Завжди випускаю улов. Пробував мисливство – не моє, шкода тварин.

Коли подорожую, люблю спостерігати, як люди раніше висловлювали свої почуття та емоції. Дуже люблю відвідувати музеї. Цікаво дивитись на епохи, коли все тільки починалось і люди починали все створювати. Як вони, маючи примітивні інструменти, виготовляли неймовірні речі, які сьогодні не зробиш за допомогою високих технологій. Тоді люди створювали речі з іншою метою, аніж ж ми нині в еру роботів.

Не хочу міняти країну проживання, хочу змінювати щось у цій країні. Добре там, де нас немає. Нам подарували гарну країну, єдине, що потрібно – навчитися тут жити і співпрацювати. Розвивати її, а не думати про те, як змінити Батьківщину.