Віра Найдьонова: У сільському господарстві виграють фанати справи

 Віра Найдьонова

Матеріал підготовано за інформацією з відкритих джерел, спогадів сина та особистого спілкування за життя з героїнею

 

Народилася Віра Найдьонова у степовому селі на Херсонщині 5 серпня 1948 р. в родині вчительки Єфросинії Дмитрівни та народного умільця Афанасія Костянтиновича. Крім неї в родині було ще двоє дітей – Валерій і Ганна. Померла 30 квітня 2016 р.

Безмежна відданість землі і повага до людей, лідерські та управлінські здібності, здатність долати будь-які труднощі й рухатися далі, сімейні цінності та вміння впроваджувати передовий досвід – це далеко не повний перелік позитивних рис характеру Віри Найдьонової, беззмінного керівника ДПДГ «Асканійське» протягом 30-ти років. Ще за життя вона стала легендою, зумівши перетворити руїни у процвітаюче господарство, створивши гідні умови для життя тисячам жителів регіону.

Здобувши повагу людей, досягши високих показників на виробництві та державних нагород, Віра Найдьонова залишилася на подив скромною людиною. Коли збиралася вийти на сцену для отримання Зірки Героя України, то переживали лише за те, чи підтримають її присутні. Але зал просто здригнувся від шквалу аплодисментів.

Віра Опанасівна мріяла, щоб Україна стала землею, на якій живуть забезпечені щасливі люди і всі свої сили віддавала задля цього. Але найголовнішим своїм досягненням вважала сім'ю. І отримувала задоволення від того, що її діти виховували своїх дітей за сімейними традиціями – повага до людей, любов до праці, доброта й милосердя. Жінка вважала ці якості дуже цінними саме сьогодні. Сподівалася, що внуки знайдуть своє місце в житті і займатимуться улюбленою справою. У родині її шанували – називали тільки на «Ви» й по імені-по батькові.

Ще донедавна в будинку Віри Найдьонової вживалося чотири покоління. Гості, які вперше потрапили туди, дивувалися тому, що всі відчували себе комфортно. Пішла мама Віри Опанасівни, а тепер – і сама Найдьонова. Проте сім'я готова розвивати справу її життя й сподіваються бути гідними наступниками.

222

Наша сім'я жила дуже дружно, допомагаючи та підтримуючи один одного в усьому. Так вже повелося на селі: збиралися разом на толоки, щоб побудувати будинок, відсвяткувати весілля або допомогти в біді.

Життя було нелегким, але насиченим і плідним. Життєвими принципами, набутими ще в дитинстві, керувалася й у своїй роботі.

Змалку нам прищеплювали інтерес до знань, у родині завжди багато читали. Перший шкільний дзвоник пропустила через те, що мама не встигла купити взуття. А в початкових класах доводилося писати на старих газетах між рядків. Улюбленими предметами були математика, українська мова та історія, а вчителі – не лише предметниками, а й мудрими наставниками на все життя. У школі було багато вчителів, які пройшли війну, але не розгубили людські якості й повністю віддавалися справі. Такої самовіддачі нині немає, про що завжди шкодувала.

У молодості мріяла стати лікарем, але через хворобу батька довелося замість інституту йти працювати. Починала рахівником у сільраді, була начальником відділення зв'язку, а вже в 19 років обрали секретарем виконкому Тавричанської сільради, яку пізніше й очолила.

Робота, заміжжя, народження сина і трагічна загибель коханого в аварії, смерть батька – щасливі моменти змінювалися гіркими втратами. Здобувши освіту економіста в Київському інституті народного господарства ім. Д. С. Коротченка (нині КНЕУ), могла залишитись аспірантом на кафедрі, але через черговий удар по родині – загибелі брата і сестри, змушена була йти працювати й взяти на себе відповідальність за їхніх дітей. Так і пройшло життя – в праці та турботі.

Ніколи не боялася труднощів, і бралася навіть за, на перший погляд, нездійсненні завдання. Але від призначення у 1985 р. директором радгоспу «Асканійський» (із 1991 р. – дослідне господарство «Асканійське») просто жахнулася. Адже потрібно було очолити практично знищене господарство, а я не розумілася в питаннях агрономії, сільськогосподарських культурах і технологіях. Нелюдські зусилля, робота практично без сну, дипломатичність та твердість характеру – і поступово все налагодилося: підвищили врожаї, підняли зарплатню, поліпшили умови праці. Але головне – відродилася довіра людей.

3

Навіть коли підприємство зміцнило свої позиції, а всіма виробничими питаннями став займатися заступник, звичка вставати рано і жити життям господарства залишилася. Вирішуючи глобальні питання, спілкуючись із науковцями, вищим керівництвом та політиками, завжди користувалася будь-якою нагодою поспілкуватися зі співробітниками в полі або на фермі, вважаючи кадри головним надбанням, а їхню підтримку – своїм пріоритетним завданням.

 

Головні акценти пані Найдьонової про сільське господарство

 

  • Земля має залишатися у державній власності. Україна не готова відкривати ринок землі сільгосппризначення.
  • Для розвитку галузі необхідний іпотечний земельний банк, а короткі та довгі кредити слід надавати на вигідних умовах.
  • Сільське господарство не виживе без дотацій.
  • Державна підтримка регулювання галузі. Фінансування спеціальних програм.
  • Суворе дотримання сівозміни.
  • Ставку варто робити на розвиток середнього бізнесу та фермерства.
  • У сільському господарстві виграють фанати справи, а ті, хто гнатиметься лише за швидким прибутком – підуть.
  • Не підтримувала нову податкову політику, зокрема скасування спецрежиму ПДВ. Вважала, що обрана урядом модель не здатна ліквідувати недоліки, які наразі існують.
  • «Помиляється той, хто думає, що земля дісталася нам у спадок. Ми взяли її в борг перед майбутніми поколіннями».

 

Про ДПДГ «Асканійське»

6

Колеги розповідають про безмежну допитливість Віри Найдьонової і бажання пізнавати всі тонкощі аграрних професій, інтерес до новітніх технологій та розробок, техніки, механізмів управління. Завдяки цим якостям у кінці 90-х років «Асканійське» перетворилося у дослідне господарство під егідою Академії аграрних наук України.

Тепер держпідприємство входить до складу Національної академії аграрних наук України та вважається одним із кращих господарств НААН південного регіону. Це багатопрофільне підприємство займається вирощування зернових, технічних і кормових культур на 9 тис. га землі, спеціалізується на виробництві елітного й оригінального насіння сільгоспкультур, виробляючи і переробляючи щорічно близько 4 тис. т високоякісного насіння. «Асканійському» належить п'ять комплексів із розведення та утримання тварин: овець асканійської тонкорунної породи, ВРХ м'ясної і молочної порід. У господарстві виготовляють борошно та молочну продукцію, крупи, хлібобулочні й макаронні вироби.

Усього господарство за рік збирає близько 24–25 тис. т зернових (потужності зі зберігання –14 тис. т). Рентабельність виробництва зернових становить 160%, в тваринництві отримують 18% прибутку. Тут платять високу орендну плату – 6%, а щорічні податки сягають кількох мільйонів гривень.

Для виробництва закуповують нову техніку, яку обслуговують  фахівці із середньою і спеціальною освітою. У планах – побудувати великий сучасний корівник, встановити дві «банки» для зберігання зерна, збільшити частку зрошуваних земель у Чаплинському районі.

«Асканійське» стало потужним майданчиком для наукових випробувань та впровадження нових технологій ведення аграрного виробництва. Близько 30 науковців (від лаборантів до докторів наук) використовують сучасне лабораторне обладнання. Щорічно вчені спостерігають над більше ніж 500 сортами і гібридами агрокультур, працюють над поліпшенням різних схем обробітку ґрунту, сівби, внесення добрив та засобів захисту рослин. На племінних заводах триває робота над поліпшенням кормів, дослідженням захворювань і пошуком нових методик лікування тварин. Науковий супровід виробничого процесу дає змогу «Асканійському» раціонально використовувати землі, підвищувати врожайність, і – бути в авангарді.

Неймовірний вклад Віри Найдьонової у соціальний розвиток

5

Ще в 36-річному віці Віру Найдьонову «охрестили» «мамкою» – за турботливе ставлення до робітничої сім'ї, вміння знайти підхід до кожного, справедливість і вимогливість, вміння прощати й давати шанс виправити помилки. Сама Віра Опанасівна спочатку трохи ображалася, але незабаром зрозуміла, що «за цим стоїть любов людей». Односельці розповідають про особливий «мікроклімат», який вона вміла створити, мотивуючи людей викладатися на повну силу.

Усі разом перетворили Тавричанку в комфортне місце для проживання, з розвиненою інфраструктурою, використовуючи левову частку доходів на соціальний розвиток. У місцевих садку і школі – сонячно й тепло, організовано безкоштовне харчування для дітей та безліч гуртків за інтересами, облаштовано сучасний спортивний майданчик. Для відпочинку – новий будинок культури, сквер із атракціонами. Місцевий фельдшерсько-акушерський пункт оснащений сучасним медичним і лабораторним обладнанням, функціонують стоматологічний кабінет та реабілітаційний центр із залом лікувальної фізичної культури і фітнесу.

Хочеш займатися спортом – будь ласка, сучасний футбольний стадіон, тенісний корт та поле для міні-футболу зі штучним покриттям, боксерський і тренажерний зали. Два роки тому для жителів створили кінно-спортивну школу, в якій діти із задоволенням доглядають за кіньми й вчаться їздити верхи.

У Тавричанці звели храм, а допомога кільком українським монастирям – звична справа. У селі побудували котельню, яка працює на біопаливі: брикети виготовляють тут же.

Воєнні дії на території України внесли свої корективи – «Асканійське» надає допомогу військовим, на його продуктовому забезпеченні перебуває підрозділ протиповітряної оборони, що обслуговує «Кольчугу». Побувавши в зоні розмежування, Віра Опанасівна вирішила облаштувати при школі стрілецький тир. Тепер хлопці вивчають правила поводження зі зброєю і стрільбу, а дівчата – санітарну справу.